Сучасних містян все більше приваблює автентичність, традиції та ті історії, що передаються з покоління в покоління. Одним з унікальних місць, яке поєднує у собі красу природи та історичну спадщину є Млинарська стежка у долині Штайнах поблизу Мюнхена. Відвідувачі можуть у цьому місці зануритися в атмосферу стародавнього ремесла млинарства, адже протягом 16-17 кілометрів є 11 старовинних водяних млинів. Більше про стародавнє ремесло млинарства розповість munichname.eu.
Історія
За даними Баварської державної асоціації млинарства та збереження млинів, до початку Першої світової війни у Баварії нараховувалося приблизно 5000 зернових млинів. Кожний млин виконував не лише практичну роль, але й слугував центром соціального життя, місцем зустрічей та торгівлі.
Якщо говорити про долину Штайнах та її притоки, тоді тут раніше було 11 млинів. На території млинарської стежки розміщені інформаційні стенди, які розповідають про історію долини та її млинів, про саме ремесло, історію навколишніх сіл, флору та фауну.
Млинарська стежка нині є найпопулярнішим кільцевим маршрутом у Франконському лісі, який простягається на 16-17 кілометрів. Та ще понад ста років тому притоки річки Штайнах були досить жвавими. На території розміщувалися 11 водяних млинів та гідроелектростанція. Варто зауважити, що саме вони обслуговували потоки Раушльбах, Ребах, Шлакенмюльбах та Воллауфбах.
Розповімо більше про гідроелектростанцію, яка розміщена у серці долини Штайнах, на фермі Ноймюле (Neumühle). Це історичний об’єкт, який використовує водну силу для виробництва власної електроенергії. На сайті ферми можна знайти відео та більше дізнатися про роботу гідроелектричної системи.
Водяні млини – рушійна сила Баварії
Раніше водяні млини відігравали важливу роль у формуванні економічного та культурного ландшафту Баварії. Річки та струмки регіону використовували як джерела енергії. Використання водяних млинів не обмежувалося лише помелом зерна. Ще з часів Середньовіччя ремісники та інженери розширили можливості водяних млинів, завдяки чому їх стали використовувати для:
- текстильної промисловості, наприклад, для обробки вовни, фарбування тканин, валяння повсті;
- для подрібнення насіння та віджиму олії;
- металообробки, завдяки чому вдавалося кувати та обробляти метал у великих масштабах;
- гірництва, наприклад, для подрібнення руди та інших металів.
Доля водяних млинів
Раніше їх було 11, проте нині ні один з них не працює. Декілька водяних млинів переобладнали у житлові або гостьові будинки за останні десятиліття. Вперше інформацію про водяний млин на цій території задокументували у 1683 році. Йдеться про Кляйнремюле. Згодом його стали використовувати для розведення риби. На території відкрили ресторан для туристів, які обирають для дозвілля одноденні екскурсії.
На території млинарської стежки можна побачити Молот Гуттенберга, який став дивовижною пам’яткою. З середини XIV століття до повоєнного періоду тут кували великі шматки заліза. Згодом це місце перетворили на сімейний бізнес з виробництва садівничих та лісівницьких інструментів. Це ремесло передається з покоління у покоління.
Großrehmühle побудували у 1683 році. До початку Другої світової війни це був зерновий та лісопильний млин. У середині 1950-х років його перетворили на готель. Розмір цього комплексу свідчив про масштаб та неабиякий розмах.
Інші водяні млини є давно покинутими та перебувають у занепалому стані. Це можна пояснити настанням індустріальної ери та поширенням електрики роль. Річ у тому, що сучасні технології забезпечують більшу продуктивність та менш залежні від погодних умов та географічного розташування.
Млинарська стежка: огляд маршруту
Маршрут розпочинається у невеликому селі Буккенройті. Це північна частина кільцевої стежки, де розміщене паркування. Стежка веде мандрівників мальовничими краєвидами, дозволяючи зануритися в історію, а також технічну еволюцію млинарної справи.
Перші кроки ведуть вздовж струмка Шлаккенмюльбах, а у цій частині долини знаходиться Шюбельсмюле. Вперше про цю долину згадували у 1560 році. У ті часи цю власність використовували виключно для сільськогосподарських потреб.
Після легкого підіймання відвідувачі потрапляють до Петерсмюле у долині під Троттенройтом. Його до 1936 року використовували як борошномельний млин.
Після спуску стежка перетинає струмок Лаутенґрундбах перед злиттям зі Шлаккенмюльбахом, що утворює Раушбах. Тут розмішений Шлакенмюле – покинутий у 1914 році зерновий млин, а його лісопильня у 1931 році після пожежі припинила діяльність. Зовсім поруч можна побачити залишки паперової фабрики, млинове колесо якої працювало до 1890 року. Цікаво, що після пожежі 1906 року на будівлі відновили герб.
Далі маршрут продовжується через долину, де струмок Раушбах впадає у Ребах, утворюючи річку Штайнах. Трохи далі можна побачити Гюбнерсмюле – раніше це був млин для перероблення зерна, а його лісопильня працювала до 1936 року.
Пройшовши через ліс, відвідувачі потрапляють до Молота Гуттенберга, що належить з 1799 року родині Крумпгольц. Зовсім поруч – Кляйнремюле, який припинив діяльність у 1931 році, перетворившись на затишне місце для відпочинку туристів.
Далі стежка веде до Mehltaumühle (народна назва – Höll-Mühle). До 1964 року це був зерновий млин, який використовував воду з Ребаха за допомогою механічної системи. У глибині ялинового лісу є Гроссрехмюле, який у 1954 році перетворили на заїзд.
Кінець маршруту
Завершальною частиною маршруту є дорога уздовж струмка Воллауфбах, де розміщений Воллауфмюле. До 1967 року це був зерновий млин та пекарня. Після цього відвідувачі потрапляють до Мезетмюле (раніше Мезермюле). Це найкраще збережений млин для зерна на маршруті, який працював до 1970 року.
Маршрут закінчується у Шлокенау, колишньому володінні монастиря Лангхайм. Весь маршрут розрахований на 5-6 годин, однак його можна скоротити, пройшовши село Графенгегайг. Це дозволить вдвічі скоротити подорож. Таке дозвілля підійде не лише для дорослих, але й для дітей. Головне – подбати про міцне взуття та одяг за погодою.
Після завершення подорожі можна краще зрозуміти багатство історії та технічної винахідливості. Все це ховалося за кожним водяним млином долини Штайнах.
Млинарство
Ознайомившись детальніше з тим, якими були водяні млини та на що перетворилися, можна лише уявити, наскільки важкою була праця млинарів. Одне можна сказати напевне – вони пишалися цим стародавнім ремеслом. Цікавим є те, що Баварська державна асоціація млинарства та збереження млинів додала млинарство до національного реєстру нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО у 2017 році.
Загалом у Баварії збереглося всього лише приблизно 50 великих підприємств, що працюють як промислові млини, стільки ж є сімейними підприємствами. Більшість з них продемонстрували гнучкість, адже змогли адаптуватися до сучасних вимог. На Млинарській стежці у долині Штайнах деякі водяні млини перетворили на музеї, ресторани чи інші туристичні об’єкти. Таким чином, вдалося зберегти пам’ять про стародавнє ремесло млинарство, важливого елемента історичної та культурної спадщини.
